вівторок, 18 серпня 2015 р.

Напісяла в душу

Мене обурюють люди, які ведуть себе наче вони зі мною не знайомі. Наче я їм в душу напісяла.



До таких людей навіть не хочеться дойобуватися з питанням "шо я тобі зробила? ти що на мене за щось образився?"

Ще за часів школи у мене такого не бувало, зазвичай я вела себе мабуть десь так, якщо мені хтось не подобався, я просто обмежувала спілкування з людиною. Або навіть жорстко ігнорила людину. Але ж це підліткові драми.

В університеті стосунки з людьми навколо кардинально змінилися. Так, драми продовжилися, але... ображатися начебто почали на мене... і... переважно хлопці. Спершу я думала що то через мою їбанутість головного мозку, чи через вагінальну гіперактивність. Але згодом зрозуміла, що то через тендітну раніму хлопчачу душу... Бо я ж то веду себе егоїстично, переважно егоїстично. Звертаю увагу на хлопців тільки коли мені хочеться,...хочеться. А потім зникаю, мовчу...таке. Тож потім намагаючись завести приязну дружню бесіду відчуваю у відповідь холод і стужу, чого питається.?! Ми ж дорослі люди. Невже не можно переключитися зі свого хуя на звичайну людяність?

Мабуть моя поведінка збиває хлопців з пантелику. "Шо їй від мене цього разу треба?" "В якому ми статусі?" "Як мені з нею поводитися?"

Бугагасі )))

Немає коментарів:

Дописати коментар