Невиліковна хвороба

Весна на вулиці, і в голові знову промайнули спогади по юність про шалені почуття...

Краще лягти спати,
Аби не мелити дурниць.
Краще втекти подалі,
Аби не падати ниць.

Самотність не допоможе.
Діагноз достатньо схожий.
Щоб казати- "смерть переможе!"
(Авжеж, він теж не байдужий.
І ні на кого він не схожий...)

Думки в голові засіли не ті.
Не ті вже теми для розмови.
І розум і серце в пустоті.
І вирішальної чекаю я промови.

І ні до чого не веде ця боротьба,
Коли насильно ми вбиваємо почуття.
На все життя невиліковна ця хвороба.
Вона Є сенсом і частиною буття.